Навколо світу

  У Бамако, столиці західноафриканської країни Малі, цілий день розноситься рівномірний ритмічний бій. Але створюють його не музиканти. Звуки, що нагадують бій барабанів, долинають із невеликих хатин, де відбивають тканину. Однак навіщо відбивати тканину? 

  Це остання стадія унікального текстильного процесу. А починається все з відріза білої тканини або з якоїсь одежини. Зазвичай її фарбують у різні кольори й розмальовують різноманітними візерунками. Потім занурюють у густий розчин розтовченого кореня маніоку або в сік евкаліптового дерева. Коли тканина висихає на сонці, то дубіє. І врешті можна приступати до останнього кроку - відбивання.

  Тепер основне завдання - відбити ципку тканину так, щоб вона стала м'якою. У невеликій хатині зазвичай сидять один навпроти одного два молодих чоловіки, а між ними лежить колода з масляного дерева. Вони злегка вощають тканину і розпростирають її на колоді. Тоді, використовуючи великі дерев'яні молотки, виготовлені теж з масляного дерева, по черзі б'ють по тканині. Удари їхні дуже злагоджені - кожен вдаряє там, де не потрапив інший.

  Чому ж вони не використовують праску? Одна з причин - через сильне нагрівання тканина швидше зблякне. Крім того, за допомогою праски неможливо досягти таких яскравих кольорів, як при відбиванні. Кожен удар молотка надає тканині блиску, який робить колір яскравішим. Після ретельного відбивання кольори стають такі свіжі, що здається, ніби тканину щойно пофарбували.

Тож, якщо вам колись випаде нагода побувати у йьому місті й ви почуєте звуки, які нагадують ритмічні удари барабанів, прислухайтесь уважніше, звідки вони долинають. Звук може походити зовсім не від ударів барабанів, а від тих, хто відбиває тканину у Бамако.